«Наш світ – Карпати – не гори. Це держава, ба’ більше – материк без границь простору і часу. Материзна, що спородила слов’янство й підготувала Русь до хреста і Христа. Дідизна біблійних пастухів, які понесли у світи наше Слово, нашу правду, наш Дух. Колиска живної Природи, яка єдино владна творити нову природу сущого.

Дивний, заповіданий, зачарований світ під небесним куполом.

У говорі потоків, у зітханні смерек, у нуртах криниць і шовках полонинних, у дзвіночках отар і шептанні ватри живе голос волі й радості. Під сивими драницями гражд, під шатрами вівчарських станів, під зелено-мідними банями каплиць захована правда старовіку…»

Мирослав Дочинец (род. в 1959 г. в г. Хуст Закарпатской области) — философ, публицист, писатель европейского масштаба, книги которого переведены на многие языки, лауреат литературных премий, в частности, национальной премии имени Т. Шевченко (2014), имеет звание «Золотой писатель Украины» (2012).

Роман «Мафтей» (2016) — пятая большая книга М. Дочинца, в основе которой лежит детективный сюжет. Эта история настолько же достоверна, насколько невероятна. Она по воле блуждающего отголоска события давно минувших дней волшебными нитями вплетает в канву современности. Все смотрят в зеркало, и почти никто не заглядывает за стекло, за серебряную амальгаму. А ведь главная тайна там. Мафтей заглянул — и то, что открылось ему, перевернуло устоявшийся мир мудреца.

Ця книга — повна захоплення і любові розповідь про мандри в горах із мудрецем Андрієм Вороном, якого вже встигли назвати українським Сократом. Він жив, як дихав, власним життям явив спроможність бути вільним у світі, який ловить і поневолює людину. Для сучасної, заблуканої серед штучних міражів людини світло його досвіду постає опорою для порятунку. Між рядками щирого письма живе горний дух, нурт живої природи, правда первісної оселі.

Ця книга — крихти одкровень, спостережень, зауваг і мудрих приписів, «кристали днів світящих» чоловіка великого вродженого обдарування і світотворчого вишколу, якого називали «незнищенним стариком», карпатським Сократом, Вічником і Світованом. За сто літ він світ перейшов уздовж і впоперек, торуючи дорогу до самого себе. Ці записи — те, що не ввійшло ні до Заповітів, ні до Сповіді на перевалі духу, ні до Штудій під небесним шатром.