Леся Украïнка, украïнська поетеса, вiдома далеко за межами нашоï Батькiвщини, в 1893 роцi написала поему "Давня казка". Хоча цей твiр написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. У центрi поеми Леся Украïнка зобразила поета, який у своïх пiснях висловлює найзаповiтнiшi мрiï народу про волю та щастя.

У вірші «І ти колись боролась, мов Ізраїль…» Леся Українка використовує біблійні легенди про те, як народ ізраїльський шукав землі обітованої. Новітнім Мойсеєм поетеса побачила Богдана Хмельницького. Здавалося б, повинні запанувати мир та злагода між братами-сусідами. Але «дух зрадив», і знову український народ опинився ще в більшій неволі на своїй власній землі. Провідники нації теж не змогли знайти спільної мови між собою, спільної мети - «з отарою блукали й пастухи». З болем лірична героїня запитує: «Чи довго ще, о Господи, чи довго ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?» Можливо, треба розсіяти народ по світу, щоб журба за рідним краєм примусила його боротися й добуватися батьківщини, тоді вона буде ріднішою? Твір ліро-епічний, сповнений риторичних запитань, які передають глибоку занепокоєність поетеси принизливим становищем свого краю й байдужістю народу.

Героїня Лесі Українки, пройшовши виснажливий шлях страждань і сумнівів, не така смілива перед обличчям смерті, як у Есхіла. Замість пророчого нестяму її охоплює дивний спокій, і вона зрікається свого дару. Героїня говорить про те, що пророчиця Кассандра загинула разом із Троєю, а себе називає рабинею. Вона ламає патерицю і знімає з себе діадему - символи віщунського дару жриці Аполлона - та кидає їх до ніг Клітемнестри. Лесю Українку цікавила саме особистість троянської віщунки, її психологія. Зробивши Кассандру головною героїнею своєї драматичної поеми, Леся Українка виписала цей образ більш глибоко і об'ємно. Її героїні притаманні почуття звичайної людини: вона сумнівається і вагається, прагне віднайти істину, страждає і підкоряється своїй долі.