«Дорога й ластівка» - це блискуча імпресіоністична новелка. Хоч вона й писалася ще у відносно благополучні часи (початок 20-х рр.), але пророчо передала внутрішній стан митця, що відчуватиметься дедалі виразніше, - стан приреченості, пастки. У вітряну, дощову ніч заблудна ластівка знайшла притулок у теплій, яскраво освітленій кімнаті. Але це її не заспокоїло, а навпаки, тільки налякало. І лампа на столі, і пухнастий килим, і книги в настінних шафах - усе це таке чуже для неї. Вона хоче вирватись із цієї золотої кліті, але тільки боляче б'ється грудьми об перешкоди і зрештою забиває себе до смерті. Доля письменника, як і багатьох його побратимів по перу, напрочуд схожа на долю цієї ластівки. Вони за всяку ціну прагнули вивести рідну літературу на новий широкий шлях, прагнули вирвати її з «золотої кліті», яку готувало для неї партійне чиновництво, на волю. Але тільки розбили собі груди об непорушну твердь тоталітарного пресу.

Памфлети Хвильового «Камо грядеши» вперше друкувалися в літературному додатку газети «Вісті ВУЦВК» — «Культура і Побут» ч.ч. 17. 20 і 23 з квітні-червні 1925. В тому ж році зони вийшли окремою книжкою: КАМО ГРЯДЕШИ. Памфлети. В-во «Книгоспілка», 1925, 63 стор. Під «просвітою» Хвильовий розуміє не одноденне колишнє культурно-освітнє масове товариство, що провадило корисну освітню працю серед широких і часто неписьменних мас, а поняття обмеженої провінційности, що не бачить різниці між суверенною мистецькою ориґінальною творчістю і працею по ліквідації елементарної неписьменности. Цим своїм поняттям «просвіти» Хвильовий хоче віддати також комплекс свідомої самообмежености, яка не прилучається до світової культури і боїться також очолити суверенні вимоги всебічного розвитку нації. Засуджуючи масовізм організації селянських письменників «Плуг» (голова С.В. Пилипенко), Хвильовий протиставить йому Миколу Зерова, блискучого літературознавця професора Київського університету, лідера групи неокласиків, яку ЦК партії засудив як буржуазну.

Новела «Кіт у чоботях» віддзеркалює буремні роки зламу державного устрою, ідеології, людських доль. Товариш Жучок - головна героїня твору - зображена автором тепло, з розумінням, прихованим захватом і водночас з помітною долею іронії. А як же хотілося Хвильовому показати справжню жінку-борця, яка виборює для нащадків світле майбуття, прагне бути крицевою по відношенню до негараздів, чесною, захищаючи інтереси революції!

Новела «Кіт у чоботях» віддзеркалює буремні роки зламу державного устрою, ідеології, людських доль. Товариш Жучок - головна героїня твору - зображена автором тепло, з розумінням, прихованим захватом і водночас з помітною долею іронії. А як же хотілося Хвильовому показати справжню жінку-борця, яка виборює для нащадків світле майбуття, прагне бути крицевою по відношенню до негараздів, чесною, захищаючи інтереси революції!

Уже опублікована на початку 1924 p. «Повість про санаторійну зону» була багатообіцяючою заявкою молодого письменника на оволодіння жанрами «великої» прози. Хоча написано твір у тій же, притаманній ранньому Хвильовому, лірико-імпресіоністичній стилістиці. Тут постає ціла галерея зайвих людей, вчорашніх палких борців за нове життя, в якому їм тепер немає місця. І сама відгороджена від світу «санаторійна зона» - уособлення останнього прихистку цих розчарованих, відкинутих на узбіччя героїв. У заміському санаторії збираються різні люди, здебільшого невдахи чи надломлені життям колишні борці, які болісно переживають крах ідеалів.

Виразне притчеве звучання має новела «Сентиментальна історія». Дещо ідеалізована героїня, чиста й наївна Б'янка, щиро захоплена революційними перетвореннями, в огні яких загинув її старший брат. Але швидко вона переконалася, «що прийшла якась нова дичавина і над нашою провінцією зашуміла модернізована тайга азіатщини». Новела може бути прочитана як життєпис втраченого покоління, трагічна історія безнадійних пошуків втраченого часу.

Основним композиційним принципом новели «Синій листопад» є бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних, уяви й дійсності, романтичних злетів і прикрих приземлень.

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко.Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями.* * *Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства.Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року