Юрій Винничук (нар. 1952 р.) — український письменник, поет, драматург, літературний діяч. Живе і працює у Львові. Автор книг «Житіє гаремноє», «Мальва Ланда», «Легенди Львова», «Весняні ігри в осінніх садах» («Книга року ВВС-2005»), «Діви ночі» та багатьох інших.Події нового роману Юрія Винничука «Аптекар» відбуваються у 1646–1648 роках спочатку у Венеційській республіці, а далі — у Львові. Історичне тло уміло використане для захопливої гри в дійсне-недійсне, де персонажі історичні сусідять з вигаданими, а їхні складні стосунки формуються у любовні трикутники.Фантазійні описи звучать як реальні, авторська вигадка відходить на другий план, змушуючи читача вірити у світ, витканий зі сну. Проза Ю. Винничука — це завжди інтригуюча оповідь завдяки бурхливій уяві майстра вишуканих стилізацій.Автор знову дивує тим, що новий роман, який поєднує у собі метафоричність і гострий сюжет, не схожий на жоден попередній. Хоча окремі натяки й алюзії єднають його з «Танґом смерті».

Юрій Винничук — один із найвідоміших українських прозаїків.Його книги викликають сплеск читацьких емоцій і стають бестселерами. За романом «Діви ночі» знято фільм. Роман «Мальва Ланда» став «Книжкою року'2003», а роман «Весняні ігри в осінніх садах» 2005 року здобув премію «Книга року ВВС».У романі «Весняні ігри в осінніх садах» чільне місце посідає тема кохання і пристрасті, а надто пристрасті, що спонукає до самогубства.Ця тема зумовлює й своєрідну композицію твору: навколо головного героя, письменника Юрка Винничука, групуються інші герої — його коханки.Інтимне життя оповідача постає перед читачем голе, відверте, чуттєве — власне, таке, яким воно і є.Невідомо, чи видасть Винничук на-гора щось заплутаніше, сміливіше, дотепніше, ніж «Весняні ігри в осінніх садах». Здається, далі нема вже куди розганятися. За поворотом одного сюжету з’являється інший, персонажі перешіптуються між собою: «Чи достатньо дивні й експресивні ми є, чи зваблює читача наш секс?» У літературі новоукраїнського періоду не було достатньо відвертого і водночас по-галицькому інтелігентного автора… Те, про що письменники, мабуть, завжди між собою лише говорять, Винничук наважується описувати.Володимир Кіцелюк. «Дзеркало тижня»

Перед вами книжка, яка складається здебільшого з творів написаних у жанрі чорного гумору й абсурду. Писалися вони переважно у 70–80-х роках і не призначалися для публікації. Проте гуляли по руках без зазначення авторства у самвидаві, потрапляли у руки КҐБ, викликаючи у недремних працівників невидимого фронту жвавий інтерес і спроби за будь-якої ціни здобути ще й їхнього автора.Можливо, у тих читачів, які були захоплені «Вікнами застиглого часу» та «Місцем для Дракона», ці твори Юрія Винничука, якого справедливо називають «батьком чорного гумору», викличуть роздратування, але цей «чорний» період його творчості перекреслити неможливо бодай тому, що багато з цих оповідань і досі перебувають на руках та мандрують в інтернеті. Це інша література і творилася вона як своєрідний протест проти постулатів соцреалізму, проти безпросвітності брєжнєвської епохи, а в окремих зразках це відверта антисовєтчина, яка дивом залишилась непокараною.

«Груші в тісті» давно уже стали бестселером, багато разів передруковувалися і перекладалися, віддавна мандрують Інтернетом, але жодного разу не публікувалися в книжці. Тому цілком виправдано й стали титульним твором нової книжки автора.Юрій Винничук (переможець Книги року Бі-Бі-Сі 2005) знову пірнає в минулі роки і з властивим йому гумором та шокуючою щирістю описує пережите. Перед читачем промайне шалена каруселя львівського життя 1970-80-х років.Книга «Груші в тісті» стала фіналістом Книги року Бі-Бі-Сі 2010.

«Діви ночі» — один з найвідоміших бестселерів української літератури. За визначенням критиків — це перша українська кримінальна повість, написана за всіма законами жанру. Світ повій і кримінальних злочинців, партійних босів і збоченців — все це знайдете саме у «Дівах ночі». І нарешті в повному, а не спотвореному редакторами, обсязі.

«Діви ночі» — один з найвідоміших бестселерів української літератури. За визначенням критиків — це перша українська кримінальна повість, написана за всіма законами жанру. Світ повій і кримінальних злочинців, партійних босів і збоченців — все це знайдете саме у «Дівах ночі». І нарешті в повному, а не спотвореному редакторами, обсязі.

«Діви ночі» — один з найвідоміших бестселерів української літератури. За визначенням критиків — це перша українська кримінальна повість, написана за всіма законами жанру. Світ повій і кримінальних злочинців, партійних босів і збоченців — все це знайдете саме у «Дівах ночі». І нарешті в повному, а не спотвореному редакторами, обсязі.

«Діви ночі» — один з найвідоміших бестселерів української літератури. За визначенням критиків — це перша українська кримінальна повість, написана за всіма законами жанру. Світ повій і кримінальних злочинців, партійних босів і збоченців — все це знайдете саме у «Дівах ночі». І нарешті в повному, а не спотвореному редакторами, обсязі.

У недалекому майбутньому український студент Андрій Чумак погодився взяти участь у науковому експерименті й за допомогою розшифровки коду ДНК візуалізувати «пам’ять поколінь» — відчути й особисто пережити найяскравіші моменти з життя сімох своїх предків. Найстрашніше, що він боявся побачити, — як дідусь зраджує бабцю. Та його нові спогади склалися в приголомшливу, жорстоку у своїй правдивості історію країни: правда народовців кінця ХІХ століття, правда паризьких емігрантів, правда селян з ядерного полігону Харківщини, правда переселенців з охопленого війною Донбасу — усе це в ДНК Чумаків!

Це книга, за якою львів’яни і не тільки вони, тужили давно. Її герої — король Данило і блазень Олелько, король Лев і славний бургомістр Зиморович. Львівські відьми, чорти, духи, водяники, скнилівські мудрагелі та сьвірки населяють цю книгу. Давній казковий Львів українців, поляків, євреїв, вірмен та інших народів постає перед нами, як унікальне явище світової культури, джерело багатющого міського фольклору та життєрадісного гумору.

«FEST ПРОЗА» — це нова серія найцікавіших творів як українських, так і зарубіжних авторів. Це проза, яка вже викликала значний резонанс, і проза, ще не відома широкому колу читачів.Новий роман Юрія Винничука, уривки якого публікувалися в журналі «Сучасність», критики вже встигли оцінити, як визначну подію в українській літературі. Написаний у постмодерністській манері зі збереженням усіх характерних особливостей цього напрямку, він захоплює карколомним сюжетом, присмаченим еротикою, чорним гумором, нестримним потоком фантазії і, звичайно ж, розкішною мовою. Та водночас у цьому своєрідному романі-лабіринті присутній глибокий підтекст у формі незліченних літературних алюзій і натяків, гри з читачем, як сюжетної, так і мовної.«Роман „Мальва Ланда“, — за визначенням Андрія Бондаря, — це дуже несподіваний прорив української прози в царину нової фантазійності, якої в нас не було. Винничук настільки вміло й настільки смаковито й соковито пропонує нам якийсь абсолютно альтернативний світ, світ сміттярки України, що, я так гадаю, цей роман є найбільшим здобутком української прози останніх десятиліть» («Література Плюс», № 7 (32), 2001 p.).

Майже політкоректна п’єса.

Антологія містить «футбольну» прозу одинадцяти сучасних українських письменників, кожен з яких пропонує своє розуміння «гри мільйонів», добираючи свої слова — серйозні й сентиментальні, веселі й абсурдні. Ці розповіді є настільки різноманітними та несподіваними, наскільки різноманітним та несподіваним може бути сам Футбол.Антологія містить фантастичні й реалістичні, трагічні й сатиричні біографічно-публіцистичні та глибоко інтимні, але неодмінно «навколофутбольні» оповідання одинадцяти літературних форвардів України XXI сторіччя. У кожного із цих письменників свій «футбол», свої правила літературної гри — настільки різноманітні й непередбачувані, наскільки різноманітним та непередбачуваним може бути політ м'яча. На полі зустрінуться незмінний капітан поетів і прозаїків-«двотисячників» Сергій Жадан, великий містифікатор Юрій Винничук, універсально обдарований персонаж Фоззі (ТНМК), культовий автор Юрій Андрухович у ролі літописця українського футболу… Не обійшлося в «команді мрії» і без легіонера. А почесна роль судді в цьому товариському матчі призначається читачеві — вболівальнику сучасної української літератури!Футбол та література — поняття одночасно далекі й близькі. Красивий, успішний футбол є таким же мистецтвом, як і якісна література. Приємно бачити інтеграцію провідних українських письменників із грою, за яку вболівають мільйони шанувальників.МИРОН МАРКЕВИЧ, головний тренер ФК «Металіст», Харків

До книги молодого прозаїка увійшли твори, що за своїм жанром належать до пригод та фантастики. В повісті «Королевич-машкара» діють не тільки реальні герої, але й добрі та лихі чарівниці, відбуваються чудесні перетворення на фоні звичайного, буденного життя. Повість «Місце для дракона» переносить нас у Галичину часів середньовіччя. І тут дійсність та казка тісно переплелися довкола головних героїв — люботинського князя, пустельника, лицаря Лавріна і… доброзичливого дракона.Складні взаємостосунки між людьми, переплетіння реальності й фантастики, пошук моральності в людині притаманні оповіданням письменника.

Юрій Винничук (нар. 1952 р.) — український письменник, поет, драматург, літературний діяч. Живе і працює у Львові. Автор книг  «Житіє гаремное», «Мальва Ланда», «Легенди Львова», «Весняні ігри в осінніх садах» («Книга року ВВС-2005»), «Діви ночі», «Аптекар» та багатьох інших. 2012 року у видавництві «Фоліо» вийшов друком роман Юрія Винничука «Танґо смерті», який став переможцем конкурсу «Книга року ВВС-2012».І знову Юрій Винничук вибудовує перед читачем захоплюючий сюжет, у якому герої, поринаючи в лабіринти пам'яті, щойно у несподіваному фіналі розкриваються повністю.Герої озираються на своє життя, яке припало на добу тоталітарних режимів, і звіряються у різних способах виживання — від цинічного до шляхетного. Водночас така карколомна мандрівка в минуле приносить багато несподіванок.Головних героїв цього роману двоє. Вони різні за характером і поглядами, вони антиподи, але багато чого в них є спільного: зріст, вага, колір волосся, колір очей, вік. Коли дивитися на їхні юнацькі фото, складається враження, що це якщо не рідні, то принаймні брати у перших. Навіть пізніше, коли вони стали дорослими, і один з них зостався по-юнацькому худим, а другий огрядним, подібність все одно кидалася в очі. Але незважаючи на все це, вони друзями не були, просто інколи життя їх зводило, аби швидко знову розвести, самих їх смерть оминала, хоч і не оминала їхніх близьких, смерть завжди була на півкроку від кожного з них і била прицільно, але помилялася якраз на тих півкроку чи півхвилини.