Погода стояла тиха, тепла. Весняне сонце припікало. Дерева зазеленіли. Йшов другий паводок на Поліссі в цьому році: перший був з місяць тому, — з крижинами, заморозками. Після нього тижнів зо два трималася справжня тепла весна. Вода майже зійшла. Але потім знову почалися дощі і снігопади. Лише кілька днів тому скінчилася й ця негода. В селі, де вище, вже й приступили до оранки, і сівби, але в цій низині, за Язвінкою, на лугах морем стояла вода…

Було це дуже давно, коли Полісся ще не називали ні Поліссям, ні Підліссям. Може й називали б, але ще не знали, як воно називається. Це був край безкінечних боліт, непрохідних лісів, повноводних озер і річок з крутими берегами, поцяткованими норами, в яких ховалися «пічкурі» і змії. Пологі береги озер густо поросли високим очеретом, а трохи далі, ближче до горизонту, здіймалися, мов високі руді стіни, розмиті рікою обривисті схили глиняних пагорбів, дрімучі ліси покривали їх.