Химерна проза.«Білий кінь Шептало» — одне з ранніх оповідань В.Дрозда, написане в ті роки, коли після епохи жорстокої цензури література, як один з видів мистецтва, вперше розвивається в умовах практично повної свободи. В основі твору —  проблема людини, особистості і натовпу, дійсності і мрії.

Оповідання «Ворон» містично-філософське за жанровою ознакою. Сюжет побудовано на вірі у перевтілення душі. Поринаючи письменницькою фантазією у незвідані трансцендентні виміри, В. Дрозд уявляє життя батькової душі після смерті. Оповідання — перший роздум письменника над сутністю реінкарнації. Він повернеться до цього питання набагато пізніше у романі «Острів у Вічності».

Із твором В. Дрозда «Замглай» зв'язані здобутки химерної прози, українського варіанту модного в літературі 70-х міфологізму. Художня умовність у В. Дрозда цілком оригінальна, несилувана, вигадливо-розкута, виростає із традицій національної «химерії» та демонології — і літературної (В. Дрозд підкреслює вплив на нього Гоголя й Лесиної «Лісової пісні»), і фольклорної — казки, легенди, переказу, бувальщини, уламків слов'янської міфології, яка донині тримається «поліських лісів та боліт із усім їхнім чортовинням». Саме цей мифологизм і допомагає авторові ставити вічні питання, пов'язані з людським єством, людською природою.Письменник блискуче переніс форму виробленого віками народного бачення — з усіма фантастичними образами й уявленнями — до свого твору.В’язку небилиць із давньої української минувшини Володимир Дрозд «вислухає» з вуст пакульського коваля Гнатка Копитовича, але лише невеличку частинку її під назвою «Замглай» йому вдасться надрукувати на початку сімдесятих.

В оповіданні «Злодій» письменник ставить і вирішує моральні проблеми, викликані протиставленням моралі, закону, з одного боку, та життя дитини, яка може померти голодною смертю — з іншого.

Дія роману «Катастрофа» відбувається в невеличкому містечку Терехівці, переважно в редакції районної газети, подібної до тої, в якій працював В. Дрозд на початку своєї кар’єри журналіста. Своєрідна подача матеріалу в романі «Катастрофа». Перший великий химерний твір В. Дрозда є цілком новаторським, особливо на час свого написання. У романі ніби існує два паралельні світи: мікросвіт Терехівської редакції — рядової установи радянських часів із звичайними робочими проблемами, та внутрішній світ Івана Кириловича Загатного — нового працівника, який уявляє себе Богом, тому — вищим за інших працівників редакції. Ці світи розмежовані навіть графічно (чи за задумом автора, чи вже з подачі редактора й видавця): перший надруковано звичайними літерами, другий — виділено курсивом.

В. Дрозд прийшов у прозу через оповідання. Мала епічна форма давала можливість робити короткі замальовки, які мають не меншу художню цінність, ніж романи й повісті. Тим більше, що сюжети багатьох оповідань — біографічні за своєю природою — пізніше знаходили своє місце у «більшій» прозі письменника.Оповідання «Колесо» із присвятою «Батькові» відкриває двотомне видання творів письменника.

Коротке оповідання, що стало заголовком однієї зі збірок письменника, «Крик птаха в сутінках» має інтригуючи назву і ніби повинне мати якийсь алегоричний підтекст. Птах, який сумно кричить уночі, наче «смерть віщує», нагадує нам епізоди з дитячих екранізованих казок про Бабу-Ягу, біля хатини якої жалібно й лячно кричить якийсь птах. Проте немає в оповіданні очікуваної загадковості й фантастичності. Птах кричить не на смерть, а на згадку. Похилого віку Антон, який прожив своє життя укупі із дружиною Явдохою, під упливом пташиного крику згадує щасливі моменти дитинства, коли він закохався і втратив голову, за що його мало не вбив батько. Сумний мінорний настрій передає оповідання. Життя — лише мить, яка минає дуже швидко. Чи варто його витрачати на всілякі незначні дурниці, які не залишать сліду в людській пам’яті, не порадують спогадами на старість?

В. Дрозд ніколи не претендував на звання письменника-гумориста, проте в багатьох своїх творах він не уникає влучного гумористичного слова. Так, оповідання «Кролик» з’явилося на основі реальної історії про колишнього колгоспного начальника, в якого «у голові ще свайба, а у матні уже похорон…». Оповідання написане 1975 року і згодом увійшло до двотомника. Уже в ті роки письменник не уникав гострого слова і не соромився писати про «скоромне», хоча і стикався з нападами «імпотентного, навік переляканого редакторського пера».

Нова автобіографічна повість відомого українського письменника, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка, весела, дотепна, читається легко, захоплює гострим сюжетом. І водночас, як і більшість творів В. Дрозда, це річ серйозна, це — сміх крізь сльози. Це — глибоко-аналітична, правдива розповідь про долю славного літературного покоління шістдесятників.

Роман «Пришестя» сприймається як своєрідний підсумок творчості В. Дрозда. Тут є перегук із багатьма творами письменника різних років. Жанр роману можна конкретизувати як психологізований монолог-спогад про хлопчика з фотокартки, якому були відкриті усі таємниці світу.В авторській розповіді В. Дрозда поєдналися безпосередність дитячого сприймання (малого Хлопчика) і мудрість досвідченої людини (зрілого оповідача, який згадує свої дитячі роки). Виходячи з особисто пережитого (катаклізми дитинства — голод, жахи і трагедії війни, гірке сирітство) й спостереженого, В. Дрозд виокреслив картину дитинства цілого покоління шістдесятників, покоління духовних бунтарів проти тоталітарного рабства.Рукопис роману «Пришестя» відзначений премією на літературному конкурсі «Шістдесятники», проведеному Спілкою письменників України та американською компанією «Кебот».

Один з перших творів В. Дрозда — повість «Семирозум» (1967) прикметна документальною вірогідністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність, ліричною тональністю, казково-фантастичними елементами оповіді. Ліро-епічна форма викладу дала авторові змогу органічно переплести епічні картини історії сіверського Полісся з емоційно-проникливими, схвильованими коментарями ліричного суб’єкта — певною мірою «я» письменника. Стильовою домінантою твору є його автобіографічна основа, що зумовлює цілісний взаємозв’язок між внутрішнім світом митця і героями, безпосереднє переживання автора та емоційну оцінку думок, вчинків персонажів і відтворюваних подій.

Найбільш яскравими зразком химерної прози В. Дрозда є оповідання "Сонце". Алегоричність цього фантастичного оповідання не була усвідомлена тогочасною цензурою. Саме тому, можливо, його так легко було надруковано.