Я не знаю, кто он такой — этот мсье Паскаль. Я пыталась это понять в течение всего времени, пока писала… Для себя я назвала этот роман «философской мистификацией», хотя не уверена, что это именно так. Наверняка знаю одно: этот текст был подземным родником, который сам прокладывал себе путь в темноте. Наверняка знаю другое: он сам найдет для себя много других путей. Наверняка знаю третье: если в жизни произойдет что-нибудь необычное, на вопрос: «Почему?» я буду отвечать: «Так хочет мсье Паскаль!».

Роман Ирэн Роздобудько «Двенадцать, или Воспитание женщины в условиях, непригодных для жизни» уже с первых страниц захватывает читателя необычностью сюжетных линий и аллегоричностью образов и ситуаций. В силу служебных обязанностей главная героиня выслушивает жизненные истории разных людей. Это захватывает молодую женщину, и она не замечает, что и сама — объект наблюдения.

Можливо, ви їх зустрічали…Тих, хто за одну-дві хвилини здатен зробити чи виправити помилку.Тих, хто, ховаючи від «вогнів великого міста» справжні почуття під маскою іронії, здатен «їхати світ за очі» у пошуках пригод або слави, не розуміючи, що шукає себе.Тих, кого називають неприкаяними, адже вони живуть на межі добра і зла і кожної хвилини можуть зробити крок у будь-який бік.

…Це сталося. Нарешті сталося… Тепер треба було подумати лише про одне — що робити з тілом. Іншого виходу не залишалося: його необхідно розчленувати. Я вже знаю, що людські тіла — коли вони перетворюються саме на тіла — мають різну вагу: ті, що померли власною смертю, набагато легші і гнучкіші від тих, кого було вбито. Мені доводилося піднімати мерців. З дитинства я часто потрапляла на похорони і навіть іноді допомагала дорослим переносити тіло до труни, підставляючи під п’яти свої маленькі долоні.

...Це сталося. Нарештi сталося... Тепер треба було подумати лише про одне — що робити з тiлом. Іншого виходу не залишалося: його необхiдно розчленувати. Я вже знаю, що людськi тiла — коли вони перетворюються самена тіла — мають рiзну вагу: тi, що померли власною смертю, набагато легшi i гнучкiшi від тих, кого було вбито. Менi доводилося пiднiмати мерцiв. З дитинства я часто потрапляла на похорони i навiть iнодi допомагала дорослим переносити тiло до труни, пiдставляючи пiд п’яти свої маленькi долонi.

Одного разу десять відомих авторів – Люко Дашвар (Херсон), Володимир Лис (Луцьк), Сергій Жадан (Харків), Галина Вдовиченко (Львів), Макс Кідрук (Рівне), Лариса Денисенко (Київ), Ірен Роздобудько (Донецьк), Олександр Гаврош (Ужгород), Євген Положій (Суми) та Яна Дубинянська (Крим) – вирішили поділитися своїм рецептом радості. А радість буває різна: легка, як вітерець, або з присмаком смутку, тепла й тиха чи сонячно яскрава – обирайте свою.

Роман в 2005 году был отмечен первой премией на конкурсе «Коронация слова». Это многоплановый роман, со многими сюжетными коллизиями и героями. Его временное пространство: от середины 70-х до наших дней, его география — Киев, украинская провинция, Россия, Черногория и… Америка. А главная идея такова: большое счастье или большая трагедия могут начаться с одной маленькой детали, с пуговицы, которую так легко потерять, а потом искать всю жизнь…«Пуговица» — роман про любовь, верность и предательство. Про то, что никогда не стоит оглядываться назад, а ценить то, что рядом с тобой — сегодня и навсегда. А может, этот роман про… жизнь ангелов, случайно попавших на нашу землю?..

Жизнь часто не укладывается в схему банального любовного треугольника. Да и сама любовь, если она настоящая, не живет в воздушных замках, а ходит босиком по земле — по камням и битому стеклу, находя верную дорогу по вырванным по-живому пуговицам-шансам. Будущий сценарист Денис Северин, известный режиссер Елизавета Тенецкая и ее дочь — талантливая художница Лика — пройдут непростой путь от разрушительной эгоистичной страсти до любви, которая дарит возможность жить для других, не предавая себя, слышать и быть услышанными и творить, изменяя мир к лучшему.

Дизайнер обложки Татьяна Якунова