Тексти, зібрані в цій книжці, дещо нагадують принципи флористики. В них важко знайти якихось концепцій, висновків чи пояснень. Вони просто намагаються бути нагадуванням про нескінченну різноманітність життя, життів, днів, годин. Якщо під час читання цієї книжки таке відчуття з’явиться, то я буду вдячний від імені цих текстів. Як вдячний усім, хто вірить у безпричинну потребу різноманітності, книжок, читання… Бо так є.

Тарас Прохасько (р. 1968) – «украинский Маркес», один из представителей так называемого «станиславского феномена» в современной украинской литературе. «Станислав» – старинное название Ивано-Франковска, родины писателя, древнего прикарпатского города, в декорациях которого происходит действие большинства его повестей и рассказов. Биолог по образованию, Прохасько тонко чувствует и воссоздает в своей прозе поэтику родного галицийского ландшафта, его странную, немного фантастичную атмосферу, заставляющую читателя вспомнить об эпохе барокко, ощутить на себе магическое обаяние старинного деревенского театра – «райка» и, одновременно, окунуться в меланхолию австро-венгерской культуры эпохи бидермайера и венского сецессиона. Перевод: Р. Левчин, Э. Зельцман, З. Баблоян

Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав — у своєму ні з ким не сплутувальному стилі — серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема — про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати — по-своєму, а дивитися — зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут — тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова.Олександр БойченкоЧитаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.Серія «Дороги» — це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас — це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті».Олена ПридуваловаОб’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва — головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини — це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу.Тетяна Швед (Безкоровайна)

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко.Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями.* * *Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства.Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року

Ця книжка є унікальною: її автори — 25 найкращих сучасних українських письменників. У своїх творах — есе, оповіданнях, нарисах, ліричних етюдах — вони намагалися збагнути та розгадати вічну таємницю любові, побачити її вияви в сьогоднішньому дні. Це розповідь про сучасну людину сучасною ж, як то кажуть, нефільтрованою мовою — такою, яким є саме життя.