«Отець гуманізму», один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, славетний латиніст, прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами та монархами, Франческо Петрарка (1304–1374) за життя часто думав і писав про смерть, а слави у віках зажив як неперевершений співець кохання.

«До нащадків моє послання» (1350) — автобіографічний твір, своєрідний заповіт прийдешнім поколінням. Це розповідь обдарованого європейця, що вже чогось досяг, але, попри кризу середнього віку, не припиняє шукати свого місця в житті, хоче справити краще враження на спільноту, а найперше — на себе самого.

«Таємницю мого зцілення, або Книгу бесід про байдужість до мирського» (1343) називають щоденником духовної кризи. У деяких перекладах твір виходив під назвою «Сповідь». «Таємниця…» побудована як уявний діалог Петрарки з Блаженним Августином. Упродовж трьох діб учасники діалогу цитують Вергілія, Цицерона, Сенеку і самого Петрарку. Саме байдужість до мирського є способом зцілення, який пропонує Петрарці Блаженний Августин.

В настоящий сборник великого итальянского писателя Франческо Петрарки (1304 – 1374) включены сонеты и избранные стихотворения "Книги песен" своеобразного поэтического дневника, посвященного любви поэта к Лауре, и "Автобиографические письма".

Настоящий сборник демонстрирует эволюцию русского стихотворного перевода на протяжении более чем двух столетий. Помимо шедевров русской переводной поэзии, сюда вошли также образцы переводного творчества, характерные для разных эпох, стилей и методов в истории русской литературы. В книгу включены переводы, принадлежащие наиболее значительным поэтам конца XVIII и всего XIX века. Большое место в сборнике занимают также поэты-переводчики новейшего времени. Примечания к обеим книгам помещены во второй книге. Благодаря указателю авторов читатель имеет возможность сопоставить различные варианты переводов одного и того же стихотворения.

Франческо Петрарка – создатель европейской лирики, впервые обосновавший значение поэта как самобытного мыслителя. В данном издании представлены главные философские труды Петрарки «Письмо к потомкам» и «Книга бесед о презрении к миру». Петрарка показывает себя другом сразу множества эпох и отстаивает обновленный идеал мудреца, не уходящего от мира, а открытого неожиданным событиям мира. Издание снабжено вступительной статьей доктора филологических наук Александра Маркова, раскрывающей место Петрарки в истории мировой культуры.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.

«Отець гуманізму», один з найосвіченіших інтелектуалів своєї доби, славетний латиніст, прихильник свобод і республіканських вольностей, що дружив з тиранами та монархами, Франческо Петрарка (1304–1374) за життя часто думав і писав про смерть, а слави у віках зажив як неперевершений співець кохання.

«До нащадків моє послання» (1350) – автобіографічний твір, своєрідний заповіт прийдешнім поколінням. Це розповідь обдарованого європейця, що вже чогось досяг, але, попри кризу середнього віку, не припиняє шукати свого місця в житті, хоче справити краще враження на спільноту, а найперше – на себе самого.

«Таємницю мого зцілення, або Книгу бесід про байдужість до мирського» (1343) називають щоденником духовної кризи. У деяких перекладах твір виходив під назвою «Сповідь». «Таємниця…» побудована як уявний діалог Петрарки з Блаженним Августином. Упродовж трьох діб учасники діалогу цитують Вергілія, Цицерона, Сенеку і самого Петрарку. Саме байдужість до мирського є способом зцілення, який пропонує Петрарці Блаженний Августин.