fb21999 року видавництво «Критика» першим в Україні перевидало два романи одного з найвизначніших українських прозаїків XX століття В. Домонтовича (Віктора Петрова, 1894—1969) — «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту». За результатами опитування кількох сот експертів, що його провів Центр рейтинґових досліджень «Еліт-профі», цю книжку визнано (в номінації художня література) однією з трьох найпомітніших подій року. До другого тому вибраних творів В. Домонтовича увійшли його роман «Дівчина з ведмедиком» (1928) та найкращі оповідання й нариси різних років.
* * *
«Проза Домонтовича — це проза наскрізь раціональної людини, що багато і радо читала твори експресіоністів або, сказати інакше, експресіоніста, що став колеґою Миколи Зерова і разом з ним мав огиду до українського гуляйпілля й „сентиментальної кваші“. І, може, найпарадоксальніше з усього, вагання між клясицизмом і експресіонізмом не зробило його стиль ні еклектичним, ні внутрішньо суперечливим, ні розхристаним. У цьому одна з типових рис його прози, і це визначає її місце в загальній історії новітньої української прози».
Юрій Шевельов, 1984
* * *
«Петров залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем української культури. Те ж саме можна сказати про Домонтовича — його літературну креатуру. Мало не кожен Домонтовичів рядок містить парадокс, виклик, провокацію.
Як екзистенціаліст Домонтович міркує про сутність людини, поставленої поза історію і суспільним буттям, про множинність її ідентичності, про плинність часу та релятивність істини, про абсурдність життя та нездійсненність свободи. Тому всі його герої в свій спосіб проживають цілий спектр екзистенційних станів, серед яких тривога, нудьга, непевність, навіть невроз, які з часом найдуть своє втілення на сторінках Камю і Сартра… Але Домонтович є водночас ще й естетом, навіть гедоністом. Крім того, він знає, що найкраща зброя проти песимістичного надриву — це іронія».
Соломія Павличко, 1999
* * *
«Після виходу його „Дівчини з ведмедиком“ 1928-го року, більша частина критики сприйняла роман без особливих похвал; втім, дехто визнавав цікаву побудову сюжету, вдале розташування персонажів, здатність письменника бути психологом. Закиди були типові — втеча від зображення суспільного життя, непотрібне шукання неправдоподібних істин, буржуазні настрої. Одним словом, твір не був „відповіддю на соціяльне замовлення радянського читача“».
Світлана Матвієнко, 2000
Невпинні й неминучі зміни в житті Глена Святої Марії. Неподалік від Інглсайду оселяється сім’я нового пастора — сам пан Мередіт, четверо його дітей і тітка Марта. Діти Блайтів віднаходять у нових сусідах щирих і добрих друзів; разом вони змінюються самі й змінюють долі інших — пана Мередіта й красунь-сестер Вест, відлюдькуватого Нормана Дугласа, малої сироти Мері Ванс та подружжя Еліотів. Невідворотно ближчає й прихід страшного, загадкового Дударя — але безтурботне дитинство триває, доки щасливої Долини Райдуг не огорнула тінь великої тривоги.
Книжки легендарної канадської письменниці Люсі-Мод Монтгомері (1874–1942) вже понад століття користуються величезним успіхом у всьому світі. Щороку вони видаються мільйонними накладами в США, Канаді, Австралії, країнах Європи та Азії.
Це сьома книжка із циклу про Енн Ширлі в чудовому українському перекладі Анни Вовченко.
Герої одного з найкращих романів видатного французького письменника Жуля Верна вирушають в експедицію на судні «Дункан» із благородною метою: урятувати зниклого в океані капітана Ґранта, батька юних Мері й Роберта. Вони перетнуть Південну Америку, Австралію, досягнуть берегів Нової Зеландії, переживуть безліч небезпечних пригод – і зрештою знайдуть безстрашного капітана!
В. Г. Короленко написав багато прекрасних творів, одним з перших була повість «У поганому товаристві» (1885). Невдовзі з невеликими скороченнями її надрукували для дітей за назвою «Діти підземелля». Це твір про дитячу дружбу, про життя бідняків у царській Росії.
Повести в письмах внучатой племянницы Марка Твена, американской писательницы Джин Уэбстер (1876–1916) принесли ей поистине мировую славу. Поставленный на Бродвее по мотивам этих произведений спектакль, а также созданные в разные годы киноверсии, в первой из которых роль героини сыграла знаменитая актриса немого кино Мери Пикфорд, неизменно имели шумный успех.
Повести в письмах внучатой племянницы Марка Твена, американской писательницы Джин Уэбстер (1876–1916) принесли ей поистине мировую славу. Поставленный на Бродвее по мотивам этих произведений спектакль, а также созданные в разные годы киноверсии, в первой из которых роль героини сыграла знаменитая актриса немого кино Мери Пикфорд, неизменно имели шумный успех.
Повести в письмах внучатой племянницы Марка Твена, американской писательницы Джин Уэбстер принесли ей поистине мировую славу. Поставленный на Бродвее по мотивам этих произведений спектакль, а также созданные в разные годы киноверсии, в первой из которых роль героини сыграла знаменитая актриса немого кино Мери Пикфорд, неизменно имели шумный успех.
«Длинноногий папочка» стал настоящим бестселлером. На его основе писались сценарии, ставились пьесы, делались экранизации. Так, в 1919 году было снято по мотивам романа немое кино с Мэри Пикфорд в главной роли, в 1930 году — первое звуковое кино с Дженет Гейнор.
Сегодня «Длинноногий папочка» считается классикой зарубежной детской литературы.
С рисунками автора и сценами из пьесы.
Молодой человек взял каюту на превосходном пакетботе «Независимость», намереваясь добраться до Нью-Йорка. Он узнает, что его спутником на судне будет мистер Корнилий Уайтт, молодой художник, к которому он питает чувство живейшей дружбы.
В качестве багажа у Уайтта есть большой продолговатый ящик, с которым связана какая-то тайна...
- еврейский русскоязычный писатель, видный деятель сионистского движения. Близкий друг Корнея Чуковского.
Сборник «Для фортепиано соло» (1960) — бесценная коллекция шедевров малой прозы великого Андре Моруа, объединившая новеллы, созданные писателем на протяжении всей жизни. Лаконично и емко, с истинно галльским юмором — изысканным и злым — автор пишет о человеческих пороках и слабостях.
И в то же время, следуя излюбленному принципу парадокса, писатель находит в своей душе место для благожелательности и сочувствия к своим героям и героиням, жаждущим занять под солнцем лучшие места.
Сборник «Для фортепиано соло» (1960) — бесценная коллекция шедевров малой прозы великого Андре Моруа, объединившая новеллы, созданные писателем на протяжении всей жизни. Лаконично и емко, с истинно галльским юмором — изысканным и злым — автор пишет о человеческих пороках и слабостях.
И в то же время, следуя излюбленному принципу парадокса, писатель находит в своей душе место для благожелательности и сочувствия к своим героям и героиням, жаждущим занять под солнцем лучшие места.
